Інна Совсун і Центр CEDOS

 

Квит Квіт 564

У березні цього року Перший заступник Міністра освіти і науки України Інна Совсун дала розлоге інтерв’ю засновниці Інтернет-програми «Студвей» Тетяні Тереховій під назвою: «Топ-менеджмент освіти: Інна Совсун». Як відомо, Інтернет-програма «Студвей» розповідає про актуальні новини освіти, науки та культури, розкриває інсайдерську інформацію з життя університетів та пропонує анонси найцікавіших подій у сфері освіти.

Це інтерв’ю викликало, з одного боку, певний подив, тому що популярна та авторитетна програма «Студвей» до топ-менеджерів вітчизняної освіти віднесла, певною мірою, загадкову особу, яка протягом двох років, перебуваючи на посаді Першого заступника Міністра, лише осягала разом з Міністром освітні ази, одночасно «керуючи» складною освітньою галуззю та псевдореформуючи її. А з іншого боку, інтерв’ю дало, можливо, один з ключів до розгадки, чому команда Квіта та бездарно «провалила» всі проекти в сфері освітніх реформ, за які вона бралася протягом двох років?

Адже на запитання Тетяни Терехової: «Ваше призначення на посаду Першого заступника Міністра було доволі резонансним. Існує думка, що таку посаду повинен займати, щонайменше, кандидат наук. Як ви гадаєте, які ви мали конкурентні переваги?», Інна Совсун відповіла: «Думаю, про це краще запитати Міністра. Зараз, перебуваючи на цій посаді, я точно знаю – ця робота настільки далека від наукової й дослідницької діяльності, наскільки це в принципі можливо. Тут важливо володіти комунікативними здібностями й уміти переконувати людей. Для цього не обов’язково мати науковий ступінь».

Ось так розуміє цю принизливу та ганебну для вітчизняної освіти ситуацію зі своїм призначенням людина, наділена державою такими серйозними владними повноваженнями на посаді Першого заступника Міністра, посадові функції якого зводяться, за її словами, лише до володіння комунікативними здібностями та вміння переконувати людей. Якщо ж її діяльність характеризується лише цими функціями та ще з використанням адміністративного ресурсу, то можна погодитися з твердженням пані Совсун, що для цього науковий ступінь дійсно не потрібен. Напевно, тому з такими результатами і докерувалася, дореформувалася команда Квіта на радість не українському народові, а своїм замовникам – грантодавцям.

А розпочався «вихід в люди» пані Інни у 2005 році, коли вона отримала в Києво-Могилянській академії диплом бакалавра з політології. У 2006-2007 роки вона навчалася в Лундському університеті (Королівство Швеція), де отримала диплом магістра з Європейської політики. Отримала вона також і диплом магістра з політології, але чомусь у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, а не в рідній Могилянці. Правда, про цей факт вона говорить у своїй автобіографії якось скоромовкою, не вказуючи, навіть, у якому ж році відбулася ця славетна подія її перетворення з бакалавра в магістра. Соромиться чогось, чи щось інше?

З 2007 року пані Інна починає активно займатися громадською діяльністю у соціальних рухах та організаціях. Нарешті, у 2009 році вона створює Центр дослідження суспільства під своїм керівництвом, головною метою якого було вивчення соціальних проблем та колективних протестів в Україні. До Центру ввійшли критично-орієнтовані соціологи, політологи, економісти, культурологи, історики та юристи, переважно, вихідці з Києво-Могилянської академії.

Після призначення у 2014 році Інни Совсун Першим заступником Міністра освіти і науки України в керівництві Центру відбулася ротація: пані Інна стала членом наглядової ради цього Центру, бакалавр з політології Тарас Доронюк став операційним директором, магістр з історії Єгор Стадний був призначений керівником освітніх програм, а пізніше – виконавчим директором Центру.

І ось тоді, після переходу Інни Совсун до Міністерства, з Центром дослідження суспільства, який до цього був маленькою аналітичною організацією, стали відбуватися певні приємні для нього метаморфози. Його вплив та відомість почали стрімко зростати, а представники Центру раптово стали спікерами та експертами практично на всіх освітянських заходах, які проводилися за участі Міністерства освіти і науки України. Дослідження освітніх проблем у Центрі вийшло на перший план, а керівник освітніх програм Єгор Стадний став радником Міністра Сергія Квіта.

Став стрімко зростати і бюджет Центру. Він раптом почав отримувати гранти, у тому числі, від закордонних грантодавців. Як видно з інформації на офіційному сайті Центру, якщо у 2013 році його бюджет становив 1,3 млн. грн., то у 2015 році сягнув понад 6,3 млн. грн. На наш погляд, не в останню чергу це трапилося тому, що Центр став проводити дослідження і робити презентації за підтримки як офіційних представників Міністерства і самої Інни Совсун, так і Міжнародного фонду «Відродження».

Але гроші грантодавців треба «відпрацьовувати». До того ж  Міністр Квіт прийшов на посаду на хвилі Майдану з обіцянками проведення освітніх реформ. Проте одна справа – популізм з розповідями про європейське майбутнє освіти, а інша справа – конкретні реформаторські дії.

Фахівцям зрозуміло, що реформам має передувати серйозна аналітична, інтелектуальна робота. І виконувати її повинні професіонали, які мають відповідний досвід теоретичної та практичної освітянської діяльності і розуміння всіх освітніх процесів. А в якості дуже важливого першого кроку треба було розробити дієву концепцію розвитку вітчизняної освіти на найближчі, скажімо, десять років, обговорити її попередньо з освітянською спільнотою і прийняти в установленому порядку. І лише після цього розробляти необхідну нормативно-правову базу (закони, постанови, накази тощо) для всіх її видів, причому, починаючи від дошкільної освіти і завершуючи вищою, але аж ніяк не навпаки.

Проте склалося зовсім не так. Презентована з «помпою» «Концепція розвитку освіти на 2015-2025 роки», розроблена під патронатом Міністра Квіта та Першого заступника Міністра Совсун так званою Стратегічною дорадчою групою «Освіта» при Міністерстві освіти і науки, за активної участі Центру дослідження суспільства, як виявилося, становила собою звичайнісіньку компіляцію висмикнутих з освітніх систем різних країн варіантів підходів до їх функціонування, не враховувала вітчизняні реалії і тому не була сприйнята ані фахівцями, ані освітянською спільнотою і у підсумку відторгнута.

Концепція розвитку освіти в нашій країні відсутня до цього часу. Сама ж Стратегічна дорадча група «Освіта» тихесенько пішла в небуття, а ось Центр дослідження суспільства залишився «на плаву» і зрозуміло чому. Неупереджений читач, звісно, пам’ятає, хто за ним стоїть. Центр продовжує функціонувати. Чим же він займається та яким чином?

Центр дослідження суспільства, перейменований у квітні 2015 року в Центр CEDOS (напевно, щоб бути більш зрозумілим своїм закордонним грантодавцям), у своєму звіті за 2015 рік продемонстрував «плоди» достатньо активної діяльності, зокрема, в сфері вищої освіти (дослівно):

– Уклали рейтинг прозорості національних ВНЗ, що показав, які саме університети готові бути відкритими та інформувати своїх студентів і викладачів, а також широку громадськість, про свою політику.

– Запустили сайт Profrights.org, де збираються дані про різноманітніu зловживання в українських університетах. На кінець 2015 року на інтерактивній карті зібрано понад 330 порушень у ВНЗ по всій Україні.

– Проаналізували, як комунальні та державні університети забезпечують гарантоване студентам право обирати вибіркові дисципліни, а також наскільки доступними на їхніх сайтах є основні статутні та фінансові документи.

– Зібрали та візуалізували кілька баз даних про державне замовлення у вищій освіті, розподіл зарплат усередині університетів, власні кошти ВНЗ та фінансування науки у вишах.

На жаль, у зазначеному вище звіті Центру CEDOS нічого не говориться про те, що цей Центр мав пряме відношення до розроблення проекту базового Закону України «Про освіту», двічі «проваленого» на засіданні профільного Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України і повторно винесеного на голосування в першому читанні лише після перероблення його багатьох положень безпосередньо в профільному Комітеті під керівництвом теперішнього Міністра освіти і науки України Лілії Гриневич. Такої ганьби з підготовкою проекту Закону командою Міністра Квіта Верховна Рада, напевно, ще не знала.

Але повернемося до наведених вище «плодів» діяльності Центру CEDOS у 2015 році. На перший погляд, непогано попрацювали, правда? Питання полягає лише в тому, в який спосіб Центр CEDOS отримує вихідну інформацію про вищі навчальні заклади. Відомо, що для підприємств, організацій та установ, у тому числі, для вищих навчальних закладів усіх форм власності державою визначені переліки видів інформації, обов’язкові для подання до певних державних органів, а також терміни та порядок її подання. Визначений також порядок надання інформації за запитами окремих громадян та громадських організацій. Для забезпечення збору, систематизації, збереження та подання інформації штатними розписами передбачаються певні працівники, які займаються цім у запланований робочий час.

Коли до вищого навчального закладу надходить запит щодо надання не передбаченої ніякими нормативними документами інформації, то для її підготовки керівник мусить або відволікати працівників від виконання основних обов’язків і переключати на нове завдання, або робити це в позаробочий час. А Центр CEDOS, слід зауважити, дуже не переймається цими проблемами і фактично перекладає частку власної роботи на вищі навчальні заклади. І вони вимушені це робити, бо всім відомо, хто стоїть за цим Центром. Якщо ж керівник якогось вищого навчального закладу з тієї чи іншої причини не надав потрібні Центру відомості, то інформація про це обов’язково оприлюднюється.

Цікаво, новому керівництву Міністерства освіти і науки України відомо про такі не зовсім «чисті» форми та методи роботи Центру CEDOS та його фактичного керівника?

Інна Совсун і Центр CEDOS

 

 

Залишити відповідь