Справжні реформи Квіт так і не розпочав

 

Likarchuk 5

Ігор Лікарчук: справжні реформи так і не розпочалися

Автор: Ігор Лікарчук, екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти.

Сьогодні завершується черговий навчальний рік. Біля шкіл вишикувані лінійки, на шкільних задвірках ті, кому ці лінійки, як кажуть в народі “до лампочки”…

Учора й сьогодні журналісти кількох видань просили відповісти на одне питання: “Чим був цей навчальний рік для шкільної освіти України? Що він приніс нового й позитивного?”

Я чесно старався знайти якийсь позитив для відповіді. Та не зміг його найти. Так, в окремих школах, де працюють креативні директори й колективи, зміни відбулися на краще. Але вони стали можливими швидше всупереч, аніж завдяки загальним тенденціям в розвитку загальної середньої освіти України. Бо справжні реформи в цій системі ТАК І НЕ РОЗПОЧАЛИСЯ.

Напередодні й упродовж навчального року, який відходить в історію, було багато промов, обіцянок, прес-конференцій, брифінгів, презентацій, але реформи не прийшли. Правду кажуть в народі: “Скільки не говори халва, халва, а від того в роті солодко не буде”.

Знаю, що результати реформ в освіті упродовж року побачити дуже складно. Майже неможливо. Але можна побачити старт. Який стане для цих реформ початком. Старт не на словах, а конкретними, цілком відчутними реформаторськими діями. Так от: СТАРТУ НЕ БУЛО. Хоч його чекали всі, хто не є байдужим до освітянських проблем…

Сьогодні на лінійках відлунають стандартні фрази вітань, проголошені “почесними” гостями, котрі в черговий раз не знехтують можливостями попіаритися на фоні усміхнених діток; зітхнуть вчителі, для яких скінчилися уроки, але розпочалося те, що називають “підготовкою до нового навчального року”; учні з ВЕЛИЧЕЗНОЮ РАДІСТЮ (бо таки трудна ота українська шкільна наука) розбіжаться на різні сторони; директори розпочнуть ганяти, як змилені коні, шукаючи кошти, спонсорів, матеріали на ремонт…

Але сьогодні все-таки свято. Освітнє свято. НЕ державне. Тож я вітаю із закінченням чергового рядового навчального року усіх колег. Ми всі без надії сподівалися на щось. Але, як завжди, виявилося, що “обіцянка – цяцянка”.

Оригінал

 

 

 

Залишити відповідь