Сучасна освіта вимагає радикальних змін

У виховному комплексі наголос потрібно зробити на моральних і гуманітарних пріоритетах, у навчальному — на якості підготовки

Стан освітянської галузі визначається передовсім тим, як до неї ставиться держава і суспільство. Як відомо, Польщу агресивне оточення розривало на шматки тричі. І щоразу її народ знаходив у собі сили, щоб відродити державу. Відбувалося це передовсім завдяки шкільництву: рівень мобілізації суспільства залежить від поширення в ньому постулатів національної історіографії, а цьому слугує освіта. Якби не існувало польської історіографії XIX — початку XX ст., не йшлося б і про відновлення польської державності у 1918 році. Тож не дивно, що президент Польщі Пілсудський не підписував жодного указу, не заручившись підтримкою ректорів вишів та провідних ксьондзів. Отто фон Бісмарк свого часу зазначив, що для побудови держави найважливіші не сила зброї й військо, а шкільний учитель.

А ми, такі реформатори, почали будувати та об’єднувати нову Україну з поліції. Найнижча зарплата поліцейського становить 7 тисяч гривень, а зарплата вчителя — менш як 2 тисячі. На зібрання ректорів вишів країни, яке відбулося 15 квітня цього року, із перших осіб держави ніхто не прийшов.

Треба визначитися, якими знаннями, вміннями і навичками має оволодіти студент. Фото Володимира ЗAЇКИ

Мабуть, щось не те робимо

Спочатку назву кілька фундаментальних фактів, які певною мірою віддзеркалюють вплив сучасної освіти на стан справ в Україні. Зокрема, пишаємося тим, що належимо до 25 країн, у яких дуже високий відсоток населення має вищу освіту. А як це корелює з якістю життя в країні, чого ж ми одні з найгірших за багатьма показниками людського розвитку? Або чого товчемося 24 роки в багнюці кризи? Чи, може, маємо надрозвинену індустрію, завдяки якій виробляємо та експортуємо високотехнологічне обладнання у розвинені країни? Торгуємо сировиною або напівсировиною, а ввозимо все, що має високу додану вартість.

А Росія, здається, посідає навіть перше місце у світі за кількістю людей з вищою освітою на 1000 осіб. І що ж це їй дало, крім лаврів звання «дикої країни»? А ми ще не вийшли із силового поля Росії, тож пуповина, яка нас з’єднувала, хоч і гнила, але ще функціонує.

Україна посідає одне з останніх місць у Європі щодо якості вищої освіти. Де шеренга наших ВНЗ у престижних рейтингах? Немає.

То що ж це за така освіта? Мабуть, щось не те робимо! І не того навчаємо!

Природа речей вибудувана так, що якщо в якомусь процесі настає застій, деградація, то його треба змінювати, корегувати тощо. Іншими словами, здійснювати реформи.

Трагізм ситуації в Україні полягає в тому, що це слово замацали до непристойності, воно стало лайкою, і все через те, що здійснюємо тільки перший етап, тобто руйнуємо, а другий етап — створення нового — не настає. Тож із таким підходом вже дореформувалися до того, що далі нікуди.

Нинішня криза вищої освіти, на думку закордонних експертів, зумовлена трьома головними чинниками: вища освіта дуже дорога; відірвана від потреб суспільства; використовує застарілі методи навчання. Але, як на мене, вирішальний розрив між технологічними можливостями безмежно продукувати матеріальні блага і так само безмежно низький рівень моральної, доброзвичайної свідомості людини. Це, так би мовити, глобальні чинники. До них слід додати суто наші, українські: злиденне фінансування та неефективне його використання в освітній галузі й жалюгідна заробітна платня освітян. Упевнений, що вища освіта відставатиме доти, доки не розв’яжемо проблем, серед яких найголовніші кілька.

На чому варто зосередитися

Доки не змінимо начиння в наших головах, нічого не зміниться. Що нам насамперед заважає перейти на новий рівень самоорганізації? Страх, жадібність і незнання. Щоб рухатися вперед, слід змінити страх на сміливість, жадібність на щедрість, незнання на допитливість. Як це зробити? Шляхом створення моделі людини початку ІІІ тисячоліття, де визначити, якою хочемо бачити людину XXI століття, які цінності вона має сповідувати, які знання, вміння і навички мати, і загалом визначити — який сенс її життя.

Маючи таку модель, слід встановити перелік заходів, завдяки яким цю модель зробити реальністю. Серед них виокремити комплекси виховання і навчання. При цьому у виховному комплексі наголос зробити на моральних і гуманітарних пріоритетах, а в навчальному — на якості підготовки.

Розробивши виховні та навчальні вимоги, слід визначити науки й навчальні предмети, а також заходи виховного спрямування, які забезпечать формування омріяної моделі.

Наявність переліку наук і навчальних предметів, які представляють кожну дисципліну, а також виховних заходів диктує потребу розподілити їх у просторі й часі, тобто у форматі наскрізного виховання і навчання — від дитячого садочка до магістратури.

А тепер усе це для втілення в життя потрібно правничо забезпечити. Але не у вигляді окремих законів за рівнями освіти, а єдиним правовим комплексом, назва якого — освітянський кодекс. Це, гадаю, стратегічне завдання.

Чого слід позбутися

Але оскільки нещодавно змінилося керівництво Міністерства освіти і науки, хочу наголосити на тому, чого нове керівництво освітянської галузі повинно рішуче позбутися.

Пам’ятаю, як добре все починалося з презентації на початку роботи створеної команди нових вимог до ліцензування й акредитації у квітні 2014 року. Від усіх ВНЗ країни зібрали пропозиції щодо цього проекту. Більше того, саме міністерство запропонувало автоматичне позитивне рішення про надання ліцензії після закінчення обумовленого терміну для проходження цієї процедури. Наприклад, якщо визначений термін розгляду (два місяці) ліцензійної або акредитаційної справи спливає і МОН не встигло провести процедуру, то ліцензію або акредитацію надають автоматично. Насправді ліцензійні справи лежать у МОН по шість-сім місяців. Отримання наказу про проведення цих експертиз залежить від рішення однієї людини. Маємо приклади космічного прискорення цих процедур для окремих новостворених ВНЗ, а справи інших відкладають на невизначений термін. Не хочеться говорити про створення умов для зловживання, але…

Чинні умови ліцензування освітньої діяльності, які ми отримали лише через два роки, не мають нічого спільного із прогресивним проектом. Нові умови концептуально такі самі, як і за попередників. Єдиним досягненням можна вважати зняття безглуздої норми про 14 метрів квадратних на одного студента. І це їх освітяни чекали цілих два роки! Майже рік усі виші країни не могли ліцензувати нові спеціальності. Важко назвати це державницьким підходом на тлі структурних змін в економіці України та ще й в умовах економічної кризи. За бажання ВНЗ зробити унікальну освітню програму із залученням провідних закордонних фахівців, як у найкращих університетах світу, не пройдемо навіть першого етапу ліцензування, бо ці фахівці не будуть у штаті. Коли вже покінчимо з цим дубовим сталінізмом у роботі з кадрами?

Ще про сумні «досягнення». Так і не створено НАЗЯВО, хоч вибори проведено. Може, з таким складом і з такою організацією виборів це НАЗЯВО і не було потрібне освіті, але це не означає, що можна не виконувати вимоги закону про вищу освіту. Доречно зауважити, що останнім часом у системі Міністерства освіти і науки з’явилися не дуже милозвучні управлінські абревіатури — ЄДЕБО, НАЗЯВО, часто пересічні громадяни сприймають їх як лайку.

Питання фінансування вищої освіти потребує кардинальних змін. Система державного замовлення застаріла, вона не спирається на об’єктивні дані. Вартість підготовки одного студента за державні кошти все ще відірвана від реальних ресурсних потреб для навчання студентів на різних спеціальностях. Річ у тім, що внаслідок багаторічного лобіювання певних університетів та міністерств в Україні склалася значна диспропорція вартості підготовки за державний кошт. Наприклад, у 2014 році підготовка одного студента бакалавра права за бюджетні кошти істотно відрізнялася в університетах, які підпорядковані різним відомствам: Мін’юст — 20 тисяч гривень, Фіскальна служба — 30, Мінкультури — 46, Міноборони — 104, СБУ — 115.

У ситуації всеосяжної корупції в суспільстві система визначення вартості підготовки студентів за державний кошт має бути простою та зрозумілою для більшості зацікавлених сторін. Лише за таких умов можна досягти наближеної відповідності між вартістю та ресурсними потребами підготовки.

МОН, знайшовши якісь юридичні колізії, відмовляється від надання державного замовлення для приватних ВНЗ у 2016 році, як було зазначено в законі про вищу освіту. Дивно, що фахівці МОН розгледіли їх тоді, коли підійшов термін виконання. Раніше освітяни і зокрема університет «Україна» неодноразово наголошували на цих проблемних питаннях як у процесі обговорення проекту закону, так і після його ухвалення.

Замість ліцензії всі ВНЗ країни мають акт узгодження. У законі про вищу освіту такого документа не передбачено.

Уже наближається вступна кампанія. Коли будуть нові ліцензії? Уже не кажу про те, коли будуть нові ОКХ для нових спеціальностей, які МОН обіцяло надати ще торік. Яка була потреба вводити новий перелік, якщо не розроблено установчих документів?

Як наслідок, маємо невиконання МОН ключових вимог закону про вищу освіту.

Насамкінець. Бажано, щоб МОН було зразком у виконанні своїх обов’язків щодо імплементації вимог закону про вищу освіту відповідно до термінів, вказаних у цьому документі. Хочемо бачити наше профільне міністерство не виключно дозвільною та репресивною системою, а європейською прогресивною інституцією, налаштованою на сприяння розвитку національної української освіти.

Тож закликаю всіх посадовців, від яких тією чи тією мірою залежить подальший розвиток освітньо-виховної сфери, і всіх освітян об’єднати зусилля і здійснити справжні реформи. Треба відкинути імітацію змін в освіті. Настав час зробити радикальні кроки щодо світоглядного, матеріально-технічного і фінансового її забезпечення. І змінити технології навчання. Недавно прочитав, що освіта XX століття вмощувала студента на пасажирське місце, а автомобілем управляли учитель і система. У XXI столітті учень пересідає у крісло водія й сам визначає шлях. Тож усі разом допоможімо йому в цьому!

Петро ТАЛАНЧУК,
президент університету «Україна»,
для «Урядового кур’єра»

http://ukurier.gov.ua/uk/articles/suchasna-osvita-vimagaye-radikalnih-zmin/

Залишити відповідь